До 1917 року, при графах Браницьких, "Олександрія" була не такою вже й великою за площею: власне, паркова частина простягалася від нинішнього господарського в'їзду (прямого шляху, що перетинає віковічну діброву) й до сучасної "Ротонди".

 В парку раніше були,  потім зруйновані - зниклі Дідинець, господарські споруди, павільйони.

 Та крім них у парку ще були декоративний млин, павільйон біля Райського джерела, будиночок, вкритий корою дерев, для музикантів палацового оркестру, павільйон для розваг "Люстгауз" або "Люстра".

 Неподалік "Люстгауза" знаходився камінь, на якому стояла невелика гарматка, що гучно стріляла в певні години.

 Через один із ярів було перекинуто арковий міст, заввишки кілька метрів (за звичаєм, його, здається, називали — "Чортів міст"). Невдовзі він зруйнувався, оскільки був зроблений з нестійких матеріалів.

 У окремому саду, оточеному балюстрадою, стояло дванадцять танцюючих фігур у народному одязі подарунок імператриці Катерини II. Між фігурами красувалися стрічки з висаджених квітів.

 Стояв у парку мармуровий стіл і подарований також царицею карликовий кедр, привезений з Лівану.

 Біля Росі була оточена живоплотом ділянка, до неї вела хвіртка, на якій французькою мовою було написано: "Перехожий, зайди та запитай у свого серця, чи знаєш ти ціну дружбі?".

 Є розповіді про аркадну альтанку зі стрижених рослин, прикрашену мармуровими вазами...

 ...Та ніщо не залишається без змін!

 Понад три десятки літ тому на Горіховій галявині, неподалік Палієвої гори, було споруджено Круглу альтанку за проектом архітектора Дмитра Михайловича Криворучка, який доклав чимало хисту й зусиль для реставрації існуючих паркових споруд та до оновлення краєвидів "Олександрії".

 У цій же західній частині на колишньому дикому ставу утворено каскад із трьох ставків. Вони одержали романтичні назви, запозичені з драми "Лісова пісня" Лесі Українки,— Потерчата, Русалка, Водяник.

 Є тут на греблі і скульптурна композиція "Потерчата" — група "нехрещених" дітей, які нібито з'являються лише вночі, коли тільки сови можуть із ними порозмовляти.

 "Той, що в скелі сидить" неначе вискакує зненацька з-за кам'яних брил та лякає перехожих своїм моторошним виглядом.

  У східній частині "Олександрії" теж з'явилися нові паркові споруди, зокрема, дві альтанки. Одна, невелика, над Дзеркальним ставком, а друга, мурована, ближче до річки та до Головного входу.

 Через вузенький потічок, який із джерелець струменить униз до Росі, тепер перекинуто місток. Цю споруду помітити влітку не так просто — вона ховається за розкішними кронами дерев та кущів.

 Взагалі, в багатьох доречність створення нових паркових споруд викликає сумнів. Але "Олександрія" живе, "Олександрія" оновлюється, як і все на нашій Землі. І саме таким - живим, навіть одухотвореним — завжди сприймаєш диво - парк у Білій Церкві.