Як приємно чарівної місячної ночі самому (або з дружиною чи коханою) піти прогулятися в нашу "Олександрію", а вже в парку зійти до Росі, поминути романтичні "Руїни" й попрямувати ще трохи далі, де арочний місток з`єнує південну околицю Великої галявини з невеликим "острівцем" на березі річки, який невідомо чому іноді називається "Золотий колос".

Арочний місток теж невеликий, десь із п'ятнадцять метрів завдовжки, має вигляд арки під якою хлюпочеться вода. Стоячи на містку можна милуватися і видами на річку, і оригінальним водоспадом "Черепаха" — там вода струменить ніби з-під великого кам'яного черепахового панциря.

До кінця XIX століття "Острів" дійсно був відгороджений від Росі досить широкою протокою, а потім, за повелінням володарів парку, його з'єднали з берегом, тобто штучно протока перетворилася на маленький ставок.

Острів і тоді зачаровував красою: вздовж берега звивалася навкруги доріжка, всередині росли верби, тополі.

 Від острівця до протилежного зарічанського берега курсував пором, адже там, у нинішньому урочищі "Голендерня", розміщувалася молочна ферма Браницьких.

З "Острова" добре видно будівлі міської водогінної станції, які споруджені в 1928-1930 роках у стилі модерн. Крізь густе гілля дерев вони нагадують якийсь казковий середньовічний палац. На території станції був Турецький будинок, споруджений Франциском Ксаверієм Браницьким. У його стіни він наказав вмурувати мармурові плити з написами турецькою мовою що прославляли велич султана Махмудхана Газі, котрий збудував фортецю Варна. Ці плити привезли до "Олександрії" після взяття тієї фортеці під час російсько-турецької війни у 1828 році. Будиночок мав колони. Використовували його для зберігання взимку паркових скульптур. Донедавна поряд стояла чавунна колона на честь п'ятдесятиліття роботи в "Олександрії" талановитого митця - садівника Августа Єнса. Тепер цю колону, з написом - присвятою німецькою мовою і чавунною вазою зверху, перенесено на "Острів", де встановлено на сучасному декоративному гранітному постаменті.

І Рось біля "Острова", і таємничі верби, і арочний місток приваблюють до себе, затримують ніби чимось магічним, а тоді змушують приходити ще і ще в усяку пору року. Може, так трапляється через те, що чимало закоханих поєднало там свої душі впродовж багатьох десятиліть? Принаймні хочеться вірити цій красивій легенді.